Дві України

Від самого дня здобуття Україною незалежності, політики дуже любили ділити цю країну та її народ, виходячи зі своїх власних іміджевих цілей. За часів Кравчука-Кучми, перший позиціонувався як представник Західної і Центральної України, другий – як представник і носій ідей та цінностей Східної. В 1999 році все змінилося, і вже Кучма виступав з більш „західних” і ліберальних позицій, адже на Сході йому опонував Петро Симоненко.

Потім на Захід і Схід Україну почали ділити в 2004 році, коли за „булаву” змагалися два Віктора – Янукович і Ющенко. Думаю, всі добре пам’ятають взірець антиреклами і „чорного піару”, який транслювався на всіх без винятку каналах, – карту із трьома сортами України. Те саме було і на останніх президентських виборах, тільки Ющенка, як представника Західної України, замінила Юлія Тимошенко. Нині, напередодні парламентських виборів, схоже, ситуація продовжує повторюватися. Україну знов ділять на Західну і Східну.

Мотивація цих дій цілком зрозуміла. По-перше, так легше позиціонуватися політикам. На фоні надуманих проблем, які викликають суспільну дискусію, зробити імідж простіше, ніж вирішувати серйозні завдання і проблеми, яких протягом останніх років у країни накопичилося не те що вдосталь, а навіть через край. По-друге, будувати імідж на протистоянні і протиставленні теж простіше і ефективніше, ніж пропонувати якісь реальні, креативні і, головне, результативні ідеї. Зрештою, по-третє, це відволікає увагу від складного соціально-економічного становища, бідності і зубожіння людей, застарілої і не модернізованої роками економіки.
Проте мушу погодитися з авторами ідеї про дві України. Їх справді дві. Однак це не Східна і Західна Україна, не російськомовна і україномовна, не православна і греко-католицька, не право- і не лівобережна. Не „права” і не „ліва” в політичному сенсі. Це не дві України партій і політичних лідерів та обдуреного ними народу, який наївно бачить у них виразників своїх інтересів.

Ці дві України – Україна олігархів і Україна народу, простих громадян. Україна тих, хто має у своїх руках до 90% всього національного багатства, окрім хіба що землі, яку ще не встигли прибрати до рук. І Україна тих, хто це національне багатство створює: своєю щоденною працею, своїм життям. Отримуючи за це мізерні зарплати, пенсії стипендії. А, забувся, – ще два рази на п’ятирічку передвиборні подачки і вагон ніколи не виконуваних передвиборних обіцянок.

Саме за цим критерієм має проводитися розподіл на „дві України”. І дуже добре було б, щоб цей розподіл був зрозумілий простим людям. Громадяни не повинні зараховувати себе до політичних і культурних, мовних та релігійних таборів. Є один табір – громадян України. І другий – тих, хто цих громадян обдурює і використовує. А для того, щоб процес нашого обдурення і використання відбувався ефективніше, замість справжніх проблем і завдань нам нав’язуються надумані й висмоктані з пальця проблеми мови, віри, напрямків зовнішньополітичної інтеграції тощо.

Так от, ті, хто нав’язує людям ці ідеї, хто використовує базові цінності як політичні технології, а нас, громадян, як джерело власного збагачення і об’єкт для обкатування маніпулятивних технологій – саме вони і є протилежним табором. І це треба чітко розуміти.

Тому не варто вестися на провокації, які нав’язують нам представники „другої” України. Давайте думати власним розумом. Це не наша війна. Це спроба нами маніпулювати і нас використовувати. І тільки від нас залежить, як ми ділитимемо Україну і в якій країні житимемо. Так само від нас залежить, чи розділять нас, чи ми самі нарешті зуміємо відділити зерна від полови.

ОЛЕКСІЙ КРАСНОПЬОРОВ

Додати коментар

Plain text

  • HTML теґи не відображаються
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.
CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.
3 + 14 =
Розв'яжіть цю просту задачку і введіть відповідь. Наприклад, для 1+3 введіть 4.