НЕДОПЕРЕОБІЦЯНЕ ЗДОРОВ’Я

Є такий старий, але незмінно популярний вислів – «недоперепив». Сенс його, як відомо, пояснює напівпохмільне і напівтверезе самопочуття людини, коли випито начебто багато для того, щоб вести якусь діяльність, але недостатньо для повного забуття. Десь такий стан сьогодні переживає і українська медицина. У сфері охорони здоров’я все щонайменше сумно. Проте водночас плани щодо медичних реформ вельми гучні. Настільки гучні, що навіть виникають певні сумніви щодо їхньої реальності та виконуваності.

Так, українським медикам обіцяно підвищення зарплат до восьми тисяч гривень для лікарів і до п’яти із половиною тисяч для молодшого персоналу – медсестер, фельдшерів і санітарів. Громадянам, у свою чергу, обіцяно 30% зниження цін на ліки, а препарати для хворих на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, діабет і взагалі буцімто поставлятимуться до лікарень у достатніх кількостях стовідсотково державним коштом. Проте чи реальні такі плани і чи стане обіцяне втіленим у життя? І чи є в бюджеті кошти на такі масштабні інвестиції в медицину? А якщо немає, то звідки уряд планує їх брати?

Почати тут варто з того, що, попри всю коштовність запропонованих ініціатив у сфері охорони здоров’я, всі перераховані заходи не відрізняються системністю. Всі вони разові і часткові. Тож кардинально змінити ситуацію в медицині вони не зможуть. А підходити до медичної реформи слід системно і комплексно. І спочатку варто системно проаналізувати наявні проблеми вітчизняної медицини. Серед найважливішого варто згадати хоча б хронічну нестачу коштів, адже з перших років незалежності українська медична галузь фінансувалася за залишковим принципом. Також слід сказати про фактично вкрай низький рівень профілактики захворюваності, суттєві проблеми з наданням первинної допомоги. Актуальною є й проблема стаціонарного лікування, яке, по-перше, переважно здійснюється за кошти хворих всупереч Конституції, а, по-друге, є абсолютно неналежним. Це не провина лікарів, а наслідок обставин, коли в країні катастрофічно не вистачає ліків, медичні заклади обладнані «за останнім словом техніки» тридцятирічної давнини, не вистачає санітарного транспорту. Список можна продовжувати нескінченно. Проблемою для медицини є й нестача кадрів у медичній галузі, куди не хоче йти молодь, а кваліфікований персонал старіє.

Усвідомлення наявності цього заплутаного клубка проблем справді має справляти ефект холодного душа, примушуючи замислитися над станом здоров’я громадян як складової якості їхнього життя і над станом самої охорони здоров’я як складової соціальної політики в країні. Безумовно, наявна ситуації у медичній галузі не може не стимулювати її реформування. Проте поки що реально немає не тільки конкретних кроків у цьому напрямку, а й розуміння, яким саме чином має проходити медична реформа і яких результатів вона має досягти. Скажімо так, немає самого напрямку реформування. Проте для проведення реформи насправді достатньо політичної волі. Варіанти рішень запропонують експерти. Адже якщо спробувати перенести європейський досвід на українські реалії, реформування охорони здоров’я має виглядати приблизно так.

Отже, передусім, має бути встановлений чіткий розподіл рівнів надання меддопомоги. Особливу увагу слід приділити першому – амбулаторно-поліклінічному. У всьому світі про медицину тієї або іншої країни судять з того, наскільки там якісна первинна медико-санітарна допомога. В Україні навпаки: у багатьох регіонах добре розвинені спеціалізовані медустанови, а первинна ланка занедбана. І тому основні зусилля мають бути зосереджені на поліпшенні роботи, передусім, швидкої допомоги і екстреної медицини. Також існує потреба збільшити кількість сімейних лікарів.

На другому рівні має надаватися виключно спеціалізована медична допомога, на третьому – високоспеціалізована – проводитися операції на серці, лікування онкозахворювань. В ідеалі схема мусить працювати так: якщо людина нездужає, вона не зобов’язана ходити від одного фахівця до іншого, з недугою має впоратися або сам сімейний лікар, або направляти до вузького спеціаліста. Це дозволить заощадити час і гроші. З огляду на таку концепцію в проектах реформування медицини має бути закладена поява госпітальних округів і скасування системи районних лікарень.

Наприклад, якщо сьогодні є три райони і відповідно три центральні районні лікарні, то якщо вони об’єднаються в госпітальний округ, залишиться тільки одна центральна лікарня, краща, в якій зосереджені найкращі умови, найкращі руки і найкраще устаткування. Очевидно, що одна така багатопрофільна лікарня має бути розташована в радіусі не більше ста кілометрів. Час у дорозі до лікарні, де можуть надати високоякісну невідкладну допомогу, має бути 20 хвилин у сільській місцевості і 10 хвилин – у місті (хоча зараз «норматив» по місту 15 хвилин, по сільській місцевості – 30 хвилин).

Також необхідно змінити систему фінансування охорони здоров’я. Сьогодні відомо, що в Україні на охорону здоров’я йде близько 4% від ВВП, тоді як у Європі понад 7%. Але до європейських показників ми поки не прагнемо – збільшення коштів на медицину поки що не передбачено. Планується лише їх перерозподіл. Українські лікарні нині отримують фінансування залежно від кількості так званих койкомісць. Очевидно, цей принцип не дає стимулів для надання якісніших послуг пацієнтові і не дозволяє зосередити бюджетні кошти у визначеному місці.

Доводиться констатувати: Україна – вже давно країна певною мірою з ринковою економікою, а медицина у нас залишилася пострадянською. Тому слід переходити до програмно-цільового методу виділення коштів. Тобто в майбутньому в лікарні має бути тільки дві статті витрат: зарплата і все решта. У менеджерів лікарень має з’явитися шанс розпоряджатися отриманими коштами на власний розсуд: купувати медичні препарати, оплачувати комунальні послуги або ж стимулювати працю лікарів. І саме директори медичних установ повинні відповідати і за витрати, і за підвищення якості надання послуг. Зарплата лікарів теж потребує перегляду. Вона має складатися з двох частин: ставки і доплат за якість. Для визначення таких «премій» варто використовувати відповідні коефіцієнти, які належить затвердити в Мінохоронздоров’я.

Ще один пункт, на який потрібно звернути увагу – вдосконалення системи контролю якості наданих послуг. Чіткі критерії повинні бути прописані у відповідних змінах до закону про основи охорони здоров’я. А поки що можна говорити про такі, як тривалість життя, зменшення захворюваності, випадки інвалідності. Тому мають бути розроблені чіткі та адекватні стандарти лікування. Адже зараз хоч стандарти лікування і є, але реально вони не виконуються. І в цьому питанні головне – це підвищення престижу і вигідності медичної праці, щоб у лікарі йшли найкращі, щоб цю роботу цінували, трималися за неї і пишалися нею. Реформи в медицині не можуть бути успішними без зміни ставлення до лікаря. Проте відповіді на питання, як зробити так, щоб його праця була престижною і високооплачуваною, поки що немає. А ми продовжуємо жити у хворому суспільстві, де проблеми з охороною здоров’я лише накопичуються.

МАКСИМ ЛУК’ЯНЧУК

Додати коментар

Plain text

  • HTML теґи не відображаються
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.
CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.
7 + 1 =
Розв'яжіть цю просту задачку і введіть відповідь. Наприклад, для 1+3 введіть 4.