ОСТРІВ КРИМ

У радянського письменника Василя Аксьонова є фантастичний роман під вельми промовистою назвою – «Острів Крим», де у футуристичному стилі описується, ніби Крим став островом, який існує повністю самостійно від материка. Сьогодні роман Аксьонова виявився майже пророчим, причому одразу з двох причин. По-перше, мова про загальновідомі спроби перевороту в автономії, здійснені місцевими проросійськими сепаратистами. По-друге, новий прем’єр-міністр Криму, у незаконний спосіб обраний місцевим парламентом, є однофамільцем відомого письменника. Його звати Сергій Аксьонов. Проте спочатку коротко переповімо нашим читачам історію питання.

Після втечі й фактичного самоусунення колишнього президента Віктора Януковича Верховна Рада, як відомо, вдалася до зміни Конституції, повернувшись до Основного закону зразка 2004 року, та протягом тижня призначила новий уряд, а виконувати президентські обов’язки почав новий спікер парламенту Олександр Турчинов. Проросійськи настроєна частина кримського політикуму такого стану речей не визнала і, не без активного втручання північно-східних сусідів, почала грати у власну сепаратистську гру, вимагаючи розширення політичних і економічних прав автономії.

Прем’єр-міністра Автономної Республіки Крим Анатолія Могильова було знято з посади голосуванням місцевого парламенту, а на його місце обрано відомого своїми радикальними настроями лідера партії із промовистою назвою «Русскоє Єдинство» Сергія Аксьонова. Більше того, Верховна Рада АРК ухвалила рішення про призначення референдуму щодо розширення прав і повноважень автономії, який було призначено на символічну дату – 25 травня, одночасно з виборами Президента України та мера Києва. Утім, згодом час кримського регіонального волевиявлення наблизили, призначивши нову дату –30 березня. Питання ж референдуму було сформульовано вкрай некоректно: «Чи підтримуєте ви державну самостійність Криму у складі України?» По суті, будь-яка відповідь на нього не дає можливості чітко пояснити, за що ж виступає громадянин: за відділення півострова, за його збереження у складі України чи просто за розширення повноважень місцевої влади. Та й провести такий плебісцит законно неможливо: діюче вітчизняне законодавство не передбачає такого виду громадянського волевиявлення, як саме місцевий референдум.

Звісно, центральна влада в Києві не визнала ані нового керівника автономії Сергія Аксьонова, ані ініційованого з його приходом до влади на півострові референдуму. В.о. президента Олександр Турчинов наказав вважати призначення недійсним та запропонував Верховній Ради АРК скасувати рішення про обрання Аксьонова місцевим прем’єром. Останній на це перепідпорядкував собі особисто всі органи влади в автономії, заявивши, що не виконуватиме наказів з української столиці.
Утім, зрозуміло, що в місцевого керівництва ніколи б не стало ані духу, ані сил кинути настільки зухвалий виклик центру … якби за спинами бунтівників не стояли російські покровителі, до який, власне, нове кримське керівництво й звернулося за допомогою. Аксьонов попросив Чорноморський флот Російської Федерації допомогти із забезпеченням порядку на території Криму. Останні ж тільки цього заклику, який легітимізує військове вторгнення, і чекали. Протягом двох діб адміністративні, транспортні, комунікаційні та інші стратегічно важливі об’єкти на території АРК вже контролювалися російськими військовими. В’їзд до Криму було перекрито блок-постами, а прикордонні кораблі України й частина флоту разом із його флагманом крейсером «Гетьманом Сагайдачним» змушені були відійти в напрямку Одеси. І нехай Росія заявляє, що не вводить військ, факт збройної присутності цієї країни на території півострова зафіксований і підтверджений безліччю подій.

Офіційному Києву залишилося реагувати на агресію всіма можливими мірами. І передусім нове керівництво держави … звернулося за захистом до міжнародних партнерів, які гарантували безпеку й територіальну цілісність України після відмови від ядерної зброї за Будапештським меморандумом від 5 грудня 1994 року. Ці країни – Велика Британія, Сполучені Штати Америки і, власне, сама Російська Федерація, військові якої радо відреагували на прохання про підтримку від кримських заколотників. (Можна припустити, що Москва сама й виступила ініціатором такого прохання). Якщо ж із «допомогою» і «захистом» територіальної цілісності від Росії у цій ситуації все зрозуміло, то решта підписантів Будапештського меморандуму та інші впливові міжнародні організації від ООН до НАТО обмежилися заявами, в яких засудили Москву, висловили співчуття Києву та заявили про підтримку прагнень українського народу зберегти суверенітет і цілісність своєї країни.

Від млявих погроз Заходу застосувати санкції до реальних дій – дуже далеко. У цьому наші співвітчизники мали реальну змогу переконатися під час Майдану. Санкції до екс-президента Януковича та його оточення застосовуються тільки тепер, коли його вже усунено з поста глави держави. Усунено силами мітингувальників, а не яких-небудь зовнішніх сил, міжнародних партнерів чи ще якихось гравців, які могли б і «прагли б» безкорисливо допомогти нашій країні. І в цьому, напевно, є найбільший та найважливіший урок для України та українців. Нам не допоможе ніхто, поки ми самі собі не допоможемо.

Відтак, якщо ми справді прагнемо зберегти територіальну цілісність України, потрібно вдаватися передусім до самостійних дій. Побачивши їх, швидше прийдуть на допомогу зовнішні гаранти й меншу зухвалість та нахабство проявлятиме агресор. Що ми можемо для цього зробити? По-перше, в жодному разі не можна піддаватися провокаціям та першими застосовувати зброю. Це тільки сприятиме легітимізації агресії. Утім, також не можна й демонструвати страху перед сильнішим «старшим братом», принизливо погоджуючись на вимоги російських військових здавати зброю, переходити на їхній бік або ж просто забезпечувати їм місце для дислокації.
По-друге, і це значно важливіше, варто усвідомити, що головним козирем України у нинішньому протистоянні є її економічні ресурси. Крим просто не є життєздатним без материкової України. Через Кримський канал з Дніпра туди постачається 90% усієї прісної води, яка використовується кримчанами. Через Запорізьку й Миколаївську області йде все наземне транспортне сполучення автономії. Зрештою, основна частина електроенергії півострову постачається Запорізькими АЕС і ТЕС. Не кажучи вже про те, що АРК на 70% дотується з українського державного бюджету. Це величезний важіль тиску на бунтівне керівництво автономії, яке ще знаходиться в ейфорії від швидкої «перемоги» та не розуміє складності ситуації. Адже після перших економічних негараздів абсолютна більшість кримчан остаточно повністю відвернеться від бунтівників, не бажаючи жертвувати особистим добробутом, ллючи воду на млин чиїхось порожніх імперських амбіцій.
У всякому разі діяти потрібно швидко, рішуче й самостійно, аби «Острів Крим» назавжди залишився фантастичним романом письменника Василя Аксьонова, а не перетворився на реальну маріонеткову напівдержаву його однофамільця.

МАКСИМ ЛУК’ЯНЧУК

Додати коментар

Plain text

  • HTML теґи не відображаються
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.