ПОВЕРНЕННЯ ДО ПОЛІТИКИ

Можливість висуватися за мажоритарними округами зумовило появу нових облич та ідей із початком виборчої кампанії. Залізне правило про те, що у велику політику можна потрапити, маючи значний фінансовий ресурс – вже не здається таким однозначним.

Як відомо, ЦВК вже завершило реєстрацію кандидатів-мажоритарників. Із усього списку можна помітити цікаву тенденцію: спробувати свої сили в боротьбі за депутатський мандат наважилися кандидати, які вже мають певну репутацію та впізнавання в суспільстві, проте досі не заявляли про свої наміри йти в політику. Серед них – журналісти, правозахисники, представники інтелігенції та малого бізнесу. Це саме ті громадяни, які зрозуміли: ти можеш не цікавитися політикою, проте політика все одно зацікавиться тобою. Їхній девіз: хочеш щось змінити – не чекай, що це зробить хтось, а спробуй самотужки.
Теза про те, що політика та бізнес мають бути розділені, а в політику повинні йти люди, які справді мають фахове бачення, як якісно змінити ситуацію у тій чи іншій сфері – схоже, починає втілюватися в реальність.

Політологи прогнозують оновлення наступного парламенту за рахунок мажоритарників приблизно на 30-40%. Тобто, майже 150 майбутніх депутатів матимуть змогу довести своїм виборцям своє бажання працювати на ниві законотворення. Близько 50-70 кандидатів, за прогнозами фахівців, у ролі народних обранців взагалі опиняться вперше.

Ще одна тенденція, про яку «забувають» говорити політики, але про яку невпинно нагадують експерти: мажоритарна кампанія сама по собі більш ризикований та клопіткий процес, аніж висування за партійними списками. «Кандидат не зможе сховатися за партійним ресурсом, за «іменем» більш впливового політика чи очільника партії, за самим брендом партії. Так, як це відбувалося у попередні роки – заплатив певну суму грошей, і ти міг сподіватися на прохідне місце в списку. Однак ситуація змінилася: будуть певні очікування від «мажоритарки» і нові вимоги виборців до списків, що висуваються партіями», - зауважує політтехнолог Тарас Березовець.

Справді, наразі ризикувати і грошами, і організаційними зусиллями наважиться далеко не кожен. Тому багато хто із представників великого бізнесу змінили сам підхід до представництва у Верховній Раді. Дехто зовсім відмовився від участі у цій передвиборній кампанії, зосередивши всі свої ресурси на інструментах лобіювання. Інші – намагатимуться створити свій «депутатський пул», проспонсорувавши кампанії інших кандидатів.
Зовсім без фінансових ресурсів неможливо буде ні вести власну кампанію, ні тим паче – здобути перемогу. «Яким би розумним не був кандидат, а без ресурсу він перемогти не зможе. У нас на виборах ставки високі, і якщо хтось не буде використовувати якийсь ресурс, то свої ресурси будуть застосовувати його конкуренти», — вважає політолог Ігор Попов.

Експерти називають і різні грошові суми, які потрібні для того, щоб виграти вибори по округу - від одного до трьох мільйонів доларів. Основні витрати стосуватимуться оплати праці людей, які працюватимуть у кандидата. Це і спостерігачі, і агітатори, і члени комісії. Це також витрати на рекламу та інформаційну кампанію кандидата. Чим більше коштів – тим кращі можливості кандидата використати їх для донесення своїх програмних позицій для виборців.
Однак наявність ресурсу ще зовсім не означає, що вони будуть використані ефективно та за призначенням. За роки розвитку інформаційних технологій з’явилися нові шляхи та майданчики донесення інформації. Це і соціальні мережі, і реклама в Інтернеті, можливість спілкування із виборцями шляхом так званих «нових медіа». У сумі із особистими зустрічами та вдалим позиціонуванням кандидата – у нього з’являються реальні шанси перемогти і «грошові мішки», і адмінресурс, який будуть застосовувати кандидати від влади.

Втім, експерти дуже скептично ставляться до таких малобюджетних компаній і не ризикують ставити на перемогу таких кандидатів. Мовляв, однієї харизми наразі не достатньо.

Із поширенням «технології гречки», а також прямого чи непрямого підкупу виборців, виникло і скептичне ставлення самих громадян до процесу виборів та волевиявлення. Політика не сприймають як виразника своїх інтересів та соціального менеджера, а, швидше, як людину, яка просто хоче дістатися певного ресурсу за рахунок інших людей. Тому «правила гри» дещо спотворилися: відтепер політик (за сформованими уявленнями виборців) має неодмінно чимось допомогти особисто кожному, має вирішити певні проблемні питання округу. Вони, як правило, пов’язані із господарськими чи інфраструктурними аспектами та досить таки мало спільного мають із самим політичним процесом. "Хоча до вас можуть прийти кілька селян і попросити пару листів шиферу. І від цього дуже важко ухилитися, - пояснює специфіку сільських округів Гайдай. - Такі зараз правила гри. Вони неправильні, вони спотворені. Взагалі кандидат має говорити тільки про закони, про законотворчості, а не ставити лавки і лагодити ліфти. Але вони такі".

Згідно з соціологічними опитуваннями, лише 20% вважають, що депутат-мажоритарник має займатися законодавчою діяльністю, всі інші вважають, що він повинен вирішувати персональні проблеми людей, вирішувати проблему округу.

Зрозумілим стає, що в таких умовах найскладнішим завданням для «безресурсних» кандидатів буде саме процес пошуку тих самих ресурсів – як фінансових (так званий «фаундрайзинг»), так і людських.

Сама архітектура нинішньої передвиборної боротьби почала змінюватися і в інформаційному полі, і в питанні пошуку нових сенсів у політиці. Це дає можливість і для створення нових підходів до політики. Один із таких підходів – це критерії щодо висунення кандидатів по мажоритарних округах. Народна Партія на останньому з’їзді запропонувала перелік саме тих кандидатів-мажоритарників, які відповідають критеріям нових підходів іншого за суттю політичного процесу. Це і авторитет серед виборців округу, і багаторічна діяльність кандидата у тій чи іншій царині, що стане у пригоді для фахової законотворчої діяльності. Знання проблем округу та професіоналізм – основні сильні сторони кандидатів-«народників».

Допоможе новим кандидатам не тільки чітка організація передвиборної стратегії, а й досить високий кредит довіри виборців, яким набридло спостерігати за «кнопкодавами» в парламенті. Найбільшими ж загрозами, із якими стикатимуться кандидати – це значно більші фінансові можливості конкурентів та адмінресурс. Про це мають пам’ятати і самі виборці: адже від них залежить якісна оцінка тих чи інших ініціатив майбутнього обранця.
Натомість нові парламентарі отримають не тільки високий кредит довіри від людей, що їх оберуть, а й значно більшу політичну незалежність. А це - в умовах політичних баталій та криз – більш значущий ресурс, аніж впливові зв’язки чи гроші.

ОЛЕКСАНДР РАДЧУК

Додати коментар

Plain text

  • HTML теґи не відображаються
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.
CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.
6 + 1 =
Розв'яжіть цю просту задачку і введіть відповідь. Наприклад, для 1+3 введіть 4.