ПРОДУКТОВО-ГРОШОВИЙ СУРОГАТ ПОЛІТИКИ

Намагання матеріально стимулювати вибір українців під час чергового обрання народних депутатів стало справжньою бідою, якщо не сказати більше – стихійним лихом – української політики. Власне, це явище, яке ми красиво описали словами «матеріальне стимулювання», можна назвати простіше і правдивіше – підкуп виборців.

Звісно, подібне було завжди від початку незалежності України і введення конкурентних виборів. Кожного разу на результати голосування політики намагалися вплинути, використовуючи, м’яко кажучи, не найбільш конкурентні методи агітації. Проте обсяги такого явища, як підкуп були, по-перше, значно меншими і вже точно не такими прямими, відвертими та зухвалими, а, по-друге, методи матеріального стимулювання громадян до політичного вибору не вирішували результатів голосування.

Нині ж ситуація змінилася далеко не на краще. З одного боку, розширився, поповнився і розвинувся до нечуваного розмаху арсенал методів політичного підкупу. Тут можна зустріти найрізноманітніші та найбільш несподівані й оригінально брутальні механізми. Це і продуктові набори від імені «нашого кандидата», і ремонти під’їздів, дворів, доріг тощо «нашим кандидатом», і привітання зі святами, що обов’язково супроводжуються «пам’ятними подарунками». Словом, в арсеналі майбутніх народних обранців і навіть тих, хто претендує на парламентське обрання марно і безпідставно – без шансів виграти вибори – є все.

Однак найрозповсюдженішим методом «роботи з електоратом» дедалі більше і потужніше стає прямий підкуп – пропозиція проголосувати за гроші. Суми, звісно, дуже відрізняються – залежно як від статків кандидата чи політичної сили, так і від нагальності потреби купувати голоси співвітчизників. Є варіанти проголосувати і за 200, і за 400, і навіть за 800 гривень. А от тим, хто агітуватиме віддати/продати свій голос пропонують від однієї тисячі гривень.

Проте, з іншого боку, найбільш вражає те, із яким зухвальством та безсоромністю підкуп виборців здійснюється саме на цих виборах. Самого факту, що голоси фактично купуються, вже навіть не приховують (ба, навіть, у політтехнологічних колах пишаються тим, із якою легкістю купується «вибір» пересічного українця). Так, у ході нашого розслідування ситуації вдалося з’ясувати, що одній бабусі запропонували агітувати людей продати голоси, на її сумнівне питання, чи розплатиться «замовник», відповіли: «Нам за цим округом іще до Київради іти. Тому ми не кинемо».

Філософія підкупу будується на грі з первинними потребами людини. У людини є потреби. І найпримітивніші потреби – це ті потреби, які дають людині фізично виживати. Це потреба поїсти, поспати, дихати і так далі. Це те, що дає виживання фізичному тілу. Друга потреба – це потреба у безпеці. Якщо порушуються ці дві потреби, то страх настільки великий, що людина вже не може думати ні про самоповагу, ні про самореалізацію, ні про те, щоб когось любити чи подарувати комусь любов.

І якщо в суспільстві не зацікавлені в тому, щоб людина росла якось: духовно, морально, особистісно – то завжди порушуватиметься її безпека. І плюс оці вітальні потреби, які дають виживання людини. А це на кожному кроці. Подивіться, як у нас змінюється ціна на їжу. Здавалося б, 3, 5, 7 копійок. Але на несвідомому рівні, а, можливо, і на свідомому, люди це обговорюють, це лякає. Не буде що їсти – я можу померти.

Спочатку підвищують ціни, потім роздають якісь пайки – вже людина на тваринному, інстинктивному рівні йде на це, ведеться на це, тому що це їжа, це те, що необхідно. І цим дуже сильно маніпулюють. Надзвичайно сильно. Здавалося б, так примітивно. Люди, Боже, що ви робите? Та ця гречка буде, та у вас картоплина якась – не помремо ми з голоду! Але насправді – ні, включаються інстинкти самовиживання.

Якщо людина бере щось і за те, що вона взяла, обіцяє щось зробити, вже існує механізм якоїсь залежності. Але якщо у великому місті цей механізм менше діє, тому що я взяв і пішов проголосував, і мене ніхто не проконтролював, то це одна річ, а коли ми говоримо про село… От я щойно від мами приїхав. Сусідка сидить і каже: ви знаєте, вони ж мені дали, і це ж Михайло Петрович давав із сільради, як же я тепер можу не проголосувати?

Ви бачите, включається два важелі: страх і відчуття провини. Чим більша, скажімо так, маса населення на квадратний метр, там, звичайно, більшим важелем є страх, чим менше населення, тобто в селі, де більш працюють міжособистісні речі, то тут уже відчуття провини включається.

До чого ми це можемо все звузити? До того, що працює психіка на такому інфантильному рівні – на дитячому. Тому що у зрілої людини є самоповага. Незалежно від того, як ви до мене ставитеся чи я до вас, я себе поважаю, я зроблю так, як мені каже мій внутрішній голос. І, звичайно, люди бояться. І, звичайно, у них є це відчуття провини за те, що я можу підвести того, хто мені це дав, якщо цей, той, хто мені дав, ще й мій сусід через город.

Звісно, рівень матеріалізації політичного на нинішніх виборах щонайменше дивує, якщо не сказати – відверто вражає. Але головна проблема, яка постає тут перед нами – відсутність ідеї, із якою політики і політичні сили йшли б на вибори. Тож переважна основна проблема підкупу виборців полягає саме в безідейності. Адже гроші підміняють політичні сенси та пропозиції. І відмовитися від цього ми зможемо лише тоді, коли в сучасну політику прийдуть яскраві і продуктивні ідеї. Вони і витіснять гроші та пайки з методів агітації, примусивши суспільство пристати до по-справжньому політичного вибору, замість матеріального сурогату.

МАКСИМ ЛУК’ЯНЧУК

Додати коментар

Plain text

  • HTML теґи не відображаються
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.
CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.
2 + 2 =
Розв'яжіть цю просту задачку і введіть відповідь. Наприклад, для 1+3 введіть 4.