СЕЛЯНАМ – ГІДНІ УМОВИ ЖИТТЯ

Василь Федорович Шпак знає про клопоти, біди, проблеми подільського села не з чиїхось уст. Він у селі Дашківці Віньковецького району Хмельницької області народився і виріс. І коли здобував освіту, і коли керував великим підприємством у Києві, і коли був заступником міністра АПК, постійно навідувався на малу батьківщину. А коли був обраний народним депутатом України, провідавши рідних у рідній домівці, поспішав в інші села в виборчому окрузі, до людей, які його обрали. Сільські люди повідували йому про свої болі і біди, і саме вони, можна сказати, й були співавторами законопроектів Василя Шпака, а згодом і Законів, спрямованих на полегшення їхнього життя. Тема села залишилася визначальною для народного депутата Шпака В.Ф. і тоді, коли він вдруге був обраний до Верховної Ради України. Йому болить, що нині, через недолугі дії псевдореформаторів, нищиться віковічний уклад селянського життя, по суті, втрачається генофонд нації. Для нього й однодумців у парламенті нині основне завдання – врятувати село від загибелі. Насамперед, що, на його думку, потрібно зробити – дати людям роботу. Із теми безробіття на селі ми й розпочали нашу розмову з Василем Федоровичем Шпаком, народним депутатом України, кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №191.

- Нещодавно віце-прем’єр Сергій Тігіпко озвучив таку цифру – безробітних молодих у селі 30 відсотків. Чи відповідає ця цифра справжнім реаліям?

- Названі 30 відсотків – це просто цифра, взята столичними чиновниками для звіту. Проте я часто буваю у селах, спілкуюсь із виборцями і знаю, що все набагато гірше. Після закриття колгоспів люди масово залишилися без роботи. Аби вижити, кожен веде власне господарство, вирощує худобу, овочі, фрукти. Не всі селяни стають на облік в службі зайнятості, бо для цього треба пройти довгу канцелярську тяганину. Тому офіційна статистика аж ніяк не відображає реальної ситуації з безробіттям на селі. Завдання сьогодні стоїть не просто залучити людей до роботи в селі, а спершу – створити робочі місця. Сьогодні великі холдинги, будемо говорити відверто, мають одну мету – заробити легкі кошти. Вони беруть сотні тисяч гектарів землі, заводять туди потужну техніку. Десяток механізаторів можуть обробити кілька тисяч гектарів землі. А що робити тим людям, які живуть поруч, у селі? У рільництві вони нікому не потрібні. А якщо знищиться тваринництво у приватному секторі – взагалі хоч іди з торбою по світу. Треба створювати виробничі кооперативи, обслуговуючі. Розвивати тваринництво, переробну галузь. Тоді будуть робочі місця.

На мою думку, треба різко змінити всю структуру сільськогосподарського виробництва. Якщо говорити про зернове виробництво, то треба порахувати: скільки має працювати людей? На 100 гектарів 50 осіб має працювати – ці розрахунки є. І той, хто орендує землю, має забезпечити ці робочі місця.
Якщо створюватимуться нові підприємства, розвиватиметься кооперативна форма господарювання, то село матиме необхідність у працівниках середньої ланки. Я неодноразово наголошував, що ми мусимо зараз готувати в навчальних закладах агрономів, механіків, менеджерів. Не буде вже сотні женців, бо за них роботу виконає одиниця спецтехніки. Тому перспективи в сільському господарстві за такими підготовленими фахівцями. Треба, щоб сільські діти, молодь отримали найширший доступ до здобуття освіти в аграрних навчальних закладах.

Крім того, я пропоную місцевій владі звернути увагу на, так би мовити, альтернативні види діяльності. Зациклюватися виключно на роботі на землі необов’язково. Можна відкривати міні-пекарні, заклади побутового обслуговування населення, невеликі підприємства з виготовлення меблів, цегли, плитки. Навіть у «глухих» куточках можна організувати виготовлення органічної продукції, яка сьогодні дуже дорого цінується споживачами. Тобто, треба міркувати, розробляти бізнес-плани для сіл, виходячи з попиту і наявних ресурсів. Також можна відкрити спеціальний бізнес-центр, який консультуватиме і подаватиме ідеї, розрахунки для відкриття підприємств у селах. Для того, щоб справді там відроджувалася різного роду діяльність. Очевидно, потрібно на державному рівні визначити села, як «вільні зони» з пільговим оподаткуванням для малого бізнесу.

Безперечно, що все це потрібно вирішувати в комплексі. Треба розвивати інфраструктуру сіл, то молоді люди подумають, чи варто залишатись у селі й працювати. Визначальним є також рівень зарплати. На сьогодні, на жаль, в аграрному секторі оплата праці найнижча. Тому люди лишають домівки і їдуть уже навіть не до міста, а за кордон. Села вимирають.

Я вважаю, що потрібно на законодавчому рівні прийняти комплексну програму розвитку сільських територій і зайнятості населення. Напрацювання до неї в мене є, і я добиватимуся втілення програми у життя.

Нині насамперед потрібно кожному, хто доглядає худобу в селі, зараховувати трудовий стаж. Адже людина, чи то молодого, чи то середнього віку, зі світання до смеркання працює!

Ще один крок до збільшення рівня зайнятості сільського населення – це створення ферм. Сьогодні до 80 відсотків молока і м’яса дають одноосібні господарства. За це людям велика вдячність. Але, гадаю, вийти на високі показники виробництва можна, лише створюючи середні та великі ферми. Такі підприємства дають змогу краще організувати догляд та вирощення худоби, технології виробництва м’яса та молока за вищим рівнем якості продукції. Паралельно з фермами потрібно запускати виробництво якісних концентрованих кормів для худоби, збагачених білками, вітамінами тощо. А для цього також потрібні робочі руки.

- Василю Федоровичу, справді, одна з форм успішного розвитку сільської громади – кооперація. Будь ласка, розкажіть детальніше про її переваги.

- Сільські виробничі та обслуговуючі кооперативи – доволі поширена і успішна практика в багатьох країнах. У Франції та Німеччині вони є досить серйозними гравцями на ринку і фактично визначають ціни на продукцію. Бо ж подекуди до 80 відсотків продуктів постачають у торгівлю саме кооперативи. І в Україні не обов’язково гнути спину кожен сам по собі. Значно ефективніше – об’єднати зусилля. На землі, яка не перестає бути вашою, можна використовувати спільну техніку. Та й гуртом придбати її простіше, ніж господарю-одноосібнику. Кооператив може домовлятися про гуртову закупівлю насіння, добрив, пального. Можна домовлятися, що і скільки сіяти, вирощувати, аби згодом не пропадало через перевиробництво. Та й про збут домовитися простіше. Кооперативи постачатимуть продукцію напряму в торговельні мережі, оминаючи при цьому посередників, які саме і нагрівають руки на результатах праці селян. Самі ж селяни поодинці вимушені здавати вироблене за копійки.

За даними Мінагропрому, нині під городами українські селяни мають 3 мільйони гектарів землі. Це втричі більше, ніж усіх сільськогосподарських угідь у Південній Кореї. Наші селяни-одноосібники у 2011 році дали близько 80 відсотків виробленого в країні молока, 47 відсотків м’яса, 58 відсотків картоплі і 37 відсотків яєць. Уявіть, наскільки результат і заробітки були більшими, якщо працювати скоординовано, якщо збувати продукцію організовано за кращими цінами. Тож створення таких структур на селі, об’єднання селян необхідне насамперед для конкурентного просування на ринку сільгосппродукції. Першим кроком до формування кооперативів мають стати сімейні ферми. Саме ці структури зможуть забезпечити вихід сільгосппродукції на організований ринок та збільшити прибутки селян. Кошти, які з’являться у громад, можуть бути спрямовані на розбудову соціальної сфери.

Але, що головне, кооперативам потрібна всебічна підтримка держави. Дотації, можливість залучення кредитних ресурсів у банках, що не може дозволити собі одноосібник, часткове погашення відсотків по позиках, пільгове оподаткування – тобто все і навіть більше, що на сьогодні мають середні та великі підприємства. Для стимулювання утворення кооперативів держава має надавати фінансову підтримку, а оформлення, реєстрація – все має проходити оперативно, без чиновницьких затримок. Але поки що на розвиток обслуговуючої кооперації виділено мізерні кошти. В 2000 році – 90 мільйонів. І все. В наступні роки на кооперативний рух держава кошти не виділяла. Нинішнього року уряд обіцяє виділити 100 мільйонів. Але коли це буде і чи буде взагалі – невідомо.

Знову ж таки повернемося до теми безробіття… Сьогодні маса нарікань у людей: приїжджають у села перекупники і скуповують молочну продукцію не нижче, але й не вище 2 гривень 20 копійок. Пояснюють це дуже просто – продукція не відповідає вимогам, стандартам. Для того, щоб молоко було якісним, його потрібно, по-перше, тримати під ветеринарним контролем, бо покупець має бути впевнений, що худоба здорова. Наступний крок – повинна бути ідеальна чистота. І третє: молоко має бути охолоджене зразу після доїння. Так от, саме обслуговуючий кооператив може вирішити всі проблеми: там працюватиме лікар, спеціалісти на пункті здачі молока, менеджери, які домовлятимуться з заготовачами.

Я переконаний, що кооперативна форма господарювання стимулюватиме прихід до сіл інвестицій. Адже кооперативи можуть не лише обробітком землі займатися. Вони і млини матимуть власні, і лінії з переробки овочів і фруктів запустять.

Однак без внесення змін і доповнень до вже існуючих законодавчих актів, зокрема до Закону «Про сільськогосподарську кооперацію», і без належного фінансування з боку держави ситуація не зміниться. Отож і надалі продаватимуть свою продукцію за копійки. Буду працювати над законопроектами, які дадуть поштовх розвитку кооперативного руху в нашій державі.

- Осінь – це пора, коли фермери, холдинги розраховуються з селянами за оренду паїв. За законом, вони мають отримати грошима або продукцією 3 відсотки від вартості паю. Чи справедливо це?

- Ця проблема – удосконалення орендних відносин на селі – вже перезріла. Нині плата за паї досить занижена. Більше того, під час розрахунків селянам часто видають неякісне зерно, а грубо кажучи – полову. Щодо якості сільгосппродукції, яка видається в рахунок орендної плати, це питання не врегульоване в жодному законі. Досить неодинока практика – передача права оренди іншому фермеру в суборенду, без погодження з селянами – власниками паїв. А потім через півроку хлібороби дізнаються, що працює на їхній землі зовсім інший орендар, який в більшості випадків створює селянам гірші умови розрахунків. До того ж невідомо, де його знайти, де знаходиться офіс. Куди скаржитися? І через це виникають конфлікти.

До мене, як до народного депутата, часто звертаються селяни і навіть цілі села зі скаргами щодо незадовільних розрахунків. Доводиться надавати і юридичну, і правову допомогу в цьому питанні. Ще не було такого випадку, щоб з людьми в повному обсязі не розрахувалися після нашого втручання. Тож тільки спільними зусиллями ми можемо встановити справедливість. І ви, шановні селяни, повинні пам’ятати, що завжди можна захистити свої права. Якщо у вас виникають проблеми – звертайтеся, у моїй команді є юридична служба, яка допоможе встановити справедливість. Ви не повинні випрошувати, ви маєте отримувати те, що вам належить за законом. Я зроблю все можливе, аби ухвалити такі закони, які б удосконалили орендні стосунки на селі на користь хліборобів. Зокрема, орендну плату потрібно підняти, як мінімум, до 6 відсотків.

- Василю Федоровичу, очевидно, що ці питання – і створення кооперативів на території сільської громади, і відстоювання інтересів членів громади, в тому числі справедливі розрахунки за оренду паїв, будуть проблемними, поки громади не стануть повноправними господарями на своїй території. Що ви скажете з цього приводу?

- Насамперед треба межі територій змінити. Є сільська рада на одне-два-три села, то вся навколишня територія з розпайованою землею, ставками, пасовищами, тобто в межах колишнього колгоспу, має бути територією, на якій господарює сільська громада. Розпоряджатися тут повинна не районна адміністрація, а громада. Відповідний законопроект я подав до Верховної Ради України.

Я вважаю, що вже настав час нарешті здійснити децентралізацію влади, і більшу частину фінансових ресурсів та повноважень передати на місця. 70 відсотків податків і зборів треба залишати на місцях. І за це буду боротися в новому парламенті.

На рівні громад треба здійснити інвентаризацію всіх земель, щоб у повному обсязі збирати податки до місцевих бюджетів. Для їхнього наповнення потрібно стимулювати органи місцевого самоврядування самим заробляти гроші. Сприяти розвитку бізнесу на селі. А частина отриманих коштів у вигляді податків надходила б до бюджету. Також потрібно запровадити податок на землю, так званий соціальний податок землевласника. Але зробити це так, щоб самі селяни, які здають свої паї, не постраждали. Ставку мають визначати органи місцевого самоврядування. Втім, відрахування 1 відсотка вартості оренди земельних паїв принесе сільським радам в Україні більше 5-ти мільярдів гривень. Депутати сільрад встановлюють її помірною й ніколи не піднімуть до такої межі, коли орендарям буде невигідно господарювати на цій землі. Це один з кроків децентралізації влади. Він дає можливість управляти податками безпосередньо на місцях. Органи місцевого самоврядування також повинні вчитися заробляти гроші й створювати для цього сприятливі умови. Також необхідно більше коштів передавати на місця. Адже депутати сільрад краще знають, де потрібно відремонтувати дорогу чи школу.

На жаль, останнім часом з держбюджету на соціальний розвиток сіл практично нічого не виділяється. Ледь забезпечуються зарплатами вчителі, лікарі, інші бюджетними. На цьому – крапка. Який вихід? Ухвалюючи державний бюджет, необхідно, щоб народні депутати пам’ятали, що в селі живуть люди з такими ж, або ще більшими проблемами, ніж у місті. Потрібно, як би це популістично не звучало, до 10 відсотків ВВП направляти на розвиток сільських територій. Інакше ми втратимо село. В селі немає стільки меценатів, немає значної кількості підприємств, які можуть допомогти фінансовій сфері. Тому бюджет повинен враховувати всі проблеми селян. Наступне. Треба робити все можливе, щоб сільські бюджети наповнювалися. А вони можуть наповнюватися лише тоді, коли є робочі місця.
Нехай у кожному населеному пункті створюють своє підприємство – юридичну особу. Що таке юридична особа? Це підприємство, яке сплачує податки на місці. Це є керівник, це є бухгалтерія, водії… Це люди, які обслуговують це підприємство. Це 10-20 робочих місць. Утім, з точки зору створення робочих місць набагато краще, якщо в одному селі буде декілька таких структур. По-перше, це дасть можливість людям вибрати – кому здати свій пай. По-друге, дасть можливість піти на роботу туди, де більше платять. По-третє, це знову робочі місця. І четверте – конкуренція між підприємствами буде спонукати виглядати краще. Вони допомагатимуть і школі, і дитсадку, і лікарні…

Треба підтримувати програми, які розвивають підприємницьку жилку. Насамперед, у молоді. Хтось може збудувати цех з ремонту автомобілів, хтось займеться зеленим туризмом, хтось відкриє майстерню з ремонту телевізорів… Це незначна підтримка, але копійка до копійки – так формується бюджет. І справді, якщо ми хочемо, щоб наші села не вимирали, а хати не ставали пустками, щоб вони залишилися такими, як були колись, потрібно, щоб там були робочі місця. Будуть робочі місця – буде залишатися молодь. Бо визначальним для багатьох сімей все-таки є не газ і дорога, хоча це дуже важливо, а на мій погляд визначальним для молоді є – можливість реалізувати свої здорові амбіції: мати хорошу роботу, хорошу зарплату, забезпечувати свою сім’ю. На жаль, частина молодих людей сьогодні відмовляється від створення сім’ї, розуміючи, що не може на себе взяти тягар матеріального забезпечення. Тому оця проблема – життя населеного пункту, соціальна сфера – її не можна вирішити якимось одним указом, законом. Це проблема, яку має вирішувати все наше суспільство.
Якщо нічого не робити і мовчати, то в найближчі 10 років ситуація не зміниться. Я мовчати не буду. За вашої підтримки зроблю все, щоб не зникло село, колиска нації.

Бесіду вів В’ячеслав КОЗАК

Додати коментар

Plain text

  • HTML теґи не відображаються
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.
CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.
2 + 1 =
Розв'яжіть цю просту задачку і введіть відповідь. Наприклад, для 1+3 введіть 4.