ШЕВЧЕНКО ТА СЬОГОДЕННЯ

200-річчя Великого Кобзаря українці зустрічають в умовах чергової загрози своєму існуванню… Якимось незрозумілим містичним чином його рядки нині для багатьох можуть слугувати закликом до бою, молитвою за живих і загиблих та надією на день прийдешній…

«Чи дiждемося Вашингтона
З новим i праведним законом?..»

(Тарас Шевченко)

«Шевченко – митець, який відкрив для української нації двері в безкінечність. Саме він є гарантом нашої вічності…», – зазначив колись академік Микола Жулинський. Щоправда, вічність - це занадто абстрактна субстанція, яка в будь-якому випадку складається із суми конкретних історичних періодів. Сьогодення ж свідчить про зовсім не абстрактну актуальність творчості Великого Кобзаря. Достатньо нагадати, що один з перших бійців Небесної сотні дніпропетровський вірменин Сергій Нігоян, який власне й відійшов у Вічність, відстоюючи честь й незалежність українців, планував вступати до театрального інституту, готуючи до виконання рядки зі спадку Шевченка…

«Те, що зробив Шевченко для України, – наголошує Оксана Забужко, – співставно з тим переворотом свідомості французького народу, який відбувся завдяки Великій французькій революції 1789 року. Кожна влада хотіла його привласнити собі, кожна влада хотіла інтерпретувати його на свій лад, кожна сила послуговувалася у своїх інтересах».

Водночас слід визнати, що навіть культивований у радянські часи винятково один аспект творчості Кобзаря - соціальний не втрачає актуальності й у наші дні, оскільки чи не головна спрямованість Євромайдану була антиолігархічна та антикорупційна…

«А у селах у веселих
І люди веселі.
Воно б, може, так і сталось,
Якби не осталось
Сліду панського в Украйні»
, – писав Шевченко незадовго до свого арешту, але вже на засланні він відгукується на військові баталії Кримської війни:
«Мій Боже милий, знову лихо!…
Було так любо, було тихо,
Аж гульк!… І знову потекла
Мужицька кров!..».

На щастя, поки що (середа, коли пишуться ці рядки, – примітка автора) кров на Кримському півострові не ллється, але загроза суверенності України залишається. Безумовно, у тому, що нині маємо проблеми, винна насамперед наша так звана еліта. Немов про неї Великий Кобзар влучно написав:
«Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття - ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!».

Окремо хотілося б зупинитися на клятому шостому пункті радянської анкети – тобто на національному. Переконаний, якщо киянин Олесь Бузина писав свій антишевченківський пасквіль явно заради епатажу та слави, то тріо російських псевдодослідників М.Греков, К.Дерев’янко та Г.Бобров у книзі «Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма» зазначили, що нібито русофобство Шевченка вивело з міркувань утвердження в сучасній російській повсякденності уварівської тріади «самодержавие, православие, народность». Оцінити ж прогресивність царату та його здатність прогресувати Шевченко не зміг хоча б з тієї причини, що пішов з життя в ті дні 1861-го року, коли кріпацтво було тільки-но скасовано…

Якщо навіть не вважати націоналізм синонімом патріотизму, слід пригадати, що він досить об’єктивно ставився до формальних недругів українців – поляків, які у ХІХ сторіччі хоч і залишалися панами на багатьох українських землях, але вже не мали власної державності. У 1847 році ним зокрема написано поетичне звернення «До поляків»:
«Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
Братались з вільними ляхами…
…Отак-то, ляше, друже, брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай».

Отже, у цих рядках явно простежується та думка, яку вже наступного століття висловив великий англієць Вінстон Черчілль – «В Англії немає постійних друзів та ворогів, є лише постійні інтереси». Навряд чи Шевченко повністю погодився з прагматизмом цих рядків, оскільки як митець завжди зберігав оціночну метафоричну мірку підходу до фактів та явищ. Але ці слова колишнього британського прем’єра можуть слугувати кращим адвокатським запереченням вигаданим звинуваченням Шевченку. А ще більшою контртезою до нібито постійного антагонізму між поляками та українцями є нинішня позиція поляків до подій в Україні й той факт, що саме Варшава в останнє десятиріччя була й залишається найзавзятішим провайдером Києва в Європі…

У 1857 році у своєму російськомовному щоденнику Тарас Шевченко писав:
«А средний класс - это огромная и, к несчастью, полуграмотная масса…».

Мабуть, Кобзар мав на увазі не тільки елементарну письменність. На щастя, Майдан об’єктивно довів, що середній клас в Україні з’явився. Причому, не в майновому чи фінансовому сенсі, а в тому плані, що є в нас чималий прошарок людей, які у складну для країни хвилину здатні взяти відповідальність на себе, не покладаючи надій на владу…

Незадовго до кримської агресії, але вже після того, як Віктор Янукович втік з країни, один з учасників організаційного комітету нинішнього святкування 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка відомий режисер Сергій Проскурня, виступаючи по телебаченню, зазначив: «Сама доля так розпорядилася, що ми зустрічаємо ювілей нашого Пророка без Януковича. Бо ми на комітеті довго ламали голову, як обійтися без нього, або хоча б мінімізувати його присутність на усіх урочистостях…».

ЛЕСЬ ІВАНІВ

Додати коментар

Plain text

  • HTML теґи не відображаються
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.