Уроки парламентаризму в передвиборний період

Український політикум увійшов у передвиборну фазу функціонування. Однією з ознак даного періоду – ескалація та політизація «одвічних» питань: мови, історії, релігії. Перший дзвіночок стався одразу після закінчення чемпіонату Євро-2012: політики від влади із порушенням регламенту та норм особистого голосування – прийняли закон Колесніченка-Ківалова «Про засади мовної політики».

Найбільш одіозним у ситуації, що склалася під час голосування, було те, як «регіонали» за допомогою віце-спікера Адама Мартинюка «погралися» із регламентом. Більше того, зробили це свідомо за відсутності спікера – Володимира Литвина. Очевидно, безліч спроб внести недосконалий та контраверсійний закон до порядку денного для розгляду та голосування наштовхувалися на цілком логічні аргументи голови парламенту.

Аби запобігти черговій політичній кризі в угоду запеклій передвиборній боротьбі, Володимир Михайлович усіма можливими законними важелями, що є в арсеналі очільника парламенту, намагався не допустити сплеску політичних емоцій над здоровим глуздом законотворчого процесу у Верховній Раді.

Наскільки йому це вдалося – покаже час. Але наразі стало очевидним: маємо не політичну кризу, а більш глибоку за своєю суттю - кризу парламентаризму. Це означає, що Верховна Рада використовується купкою політиків як інструмент для затвердження потрібних рішень – не більше і не менше.

Тема мови є одвічним каталізатором небезпечних тенденцій для всього суспільства і для української державності зокрема. На жаль, у нинішніх реаліях залишилося досить мало державних діячів, які розуміють це і намагаються запобігти даним негативним сценаріям.

Більше того, відсутня елементарна політична культура та вміння хоча б на декілька кроків наперед прогнозувати ситуацію. Влада вже не приховує своїх короткострокових політичних цілей, заради яких може пожертвувати навіть основами державотворчості. А опозиція навіть не виправдовується у своїй безпорадності.

Однак і влада, і опозиція використали найзручнішу фігуру для виправдання своїх дій та бездіяльності. Володимир Литвин на даному етапі став єдиним гравцем, що намагався повернути у правову площину роботу парламенту, відмовившись ставити власний підпис під «мовним» законопроектом.

Цим він викликав шквал емоцій з боку «регіоналів»: мовляв, він не має права опиратися рішенню більшості. Хоча зазначимо, що голосування відбулося із купою порушень – хоча це аж ніяк не хвилювало представників від Партії регіонів.

Більше того, лідер фракції Партії регіонів у парламенті Олександр Єфремов стверджував, що голова парламенту Володимир Литвин просто таки зобов'язаний підписати закон «Про засади державної мовної політики». «Згідно з Конституцією, він зобов'язаний це зробити. Якщо він не підпише, то він потрапляє під відповідальність як посадова особа», - сказав Єфремов. Водночас регіонал пригрозив і правовими наслідками Литвину в разі, якщо документ не буде підписаний.

Тоді ж пан Єфремов натякнув, що буде знайдено інший шлях, як подолати спротив непокірного голови парламенту. Цей шлях знайшли в суто юридичній площині: були внесені та розглянуті необхідні проекти постанови про внесення змін і доповнень до прийнятого «мовного» закону. Після цього в спікера не залишилося іншого шляху, як підписати законопроект і направити на підпис до Президента.

Вражає і непослідовність опозиції: після заяви спікера щодо неможливості підписання «мовного» законопроекту, опозиціонери, попри власну неспроможність хоч якимось чином завадити прийняттю законопроекту Колесніченка-Ківалова, досить позитивно оцінили дії Володимира Литвина. І вже через декілька тижнів, відмовившись і від стратегії боротьби у стінах парламенту, і від спроб підтримати вуличні протести, не оминули можливість вщент розкритикувати спікера. За словами опозиції, підписавши "цю антиконституційну писанину як закон, Литвин став співучасником злочину, який полягає у прямому порушенні вимог статті 10 Конституції України, яка разом із рішеннями Конституційного Суду чітко врегульовує порядок використання мов в Україні".

"Цей крок став ганебною крапкою в кар’єрі безпринципного політикана, який готовий заради власного порятунку порушити як закони, так і норми моралі", - йдеться в заяві опозиціонерів, які ще зовсім нещодавно у всіх ЗМІ вихваляли спікера у принциповості його позиції стосовно неможливості підписання «мовного» законопроекту.

Спікер, у свою чергу, пояснив, що після того як Верховна Рада відхилила подані ним пропозиції щодо усунення неточностей та неузгодженостей в документі, конституційна норма зобов'язує його негайно підписати законопроект і направити Президенту України. "Мені залишається тільки одне - виконувати закон, намагаючись максимально вирішити цю проблему", - зазначив він.

Литвин заявив, що звернувся до Віктора Януковича і висловив свою позицію щодо мовного питання, зокрема, щодо "очевидних правових вад закону". У числі таких вад він назвав відсутність фінансових розрахунків з впровадження законопроекту, ризики для державної мови, відсутність гарантій реалізації мовних прав представників інших національних меншин.

Більше того, Литвин зробив те, чого не зробили ані опозиціонери, ані провладні фракції: він запропонував уряду розробити та внести в парламент проект державної програми розвитку української мови, а також розробити цілісний законопроект про розвиток і порядок застосування державної та інших мов в Україні.

На даний момент залишається лише сподіватися, що Президент не підпише законопроект про мови і запропонує власний варіант виходу із ситуації, що склалася. На думку експертів, однозначної відповіді про те, чи підвищить «мовний» закон електоральні симпатії «регіоналів» у їхніх базових регіонах – на Сході та Півдні країни – поки що немає. Про це задумаються і в Адміністрації Президента і запропонують власний варіант вирішення ситуації із «мовним» протистоянням. Адже, окрім передвиборної гарячки, є й інші – цілком слушні – аспекти щодо імплементації даного законопроекту в реальні умови. Це, передусім, необхідне фінансування: адже за підрахунками економістів, видатки на виконання законопроекту «Про засади державної мовної політики» становитимуть від 12 до 17 мільярдів гривень на рік.

Олександр Радчук

Додати коментар

Plain text

  • HTML теґи не відображаються
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.
CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.
6 + 14 =
Розв'яжіть цю просту задачку і введіть відповідь. Наприклад, для 1+3 введіть 4.