ВОЛОДИМИР ЛИТВИН: «Я знаю настрої людей у глибинці, там, де не політичне, а справжнє людське життя»

Незважаючи на те, що до дня парламентських виборів залишилося менше місяця, увага представників засобів масової інформації прикута не стільки до кандидатів у народні депутати України та політичних партій, скільки до резонансного законопроекту про наклеп, який вже скасовано. Окрім цього, не меншого розголосу в ЗМІ набув законопроект щодо захисту інформаційного простору, зокрема його частина про нетрадиційну орієнтацію. Складається враження, що суспільство навмисно зомбують завчасно запланованими темами, намагаючись відволікти увагу від буденних проблем та здійснення усвідомленого вибору. Саме про те, кому і для чого може бути це вигідно, а також про те, чим насправді сьогодні переймаються пересічні українці та які настрої панують у суспільстві, розповів Голова Верховної Ради України, Голова Народної Партії Володимир Литвин телеканалу «Рада» 3 жовтня 2012 року.

- Володимире Михайловичу, законопроект про наклеп швидше «живий» чи «мертвий»?
- Такого проекту закону не існує. Я розумію, що деяким нашим політикам, у тому числі народним депутатам, хотілося б, щоб він був «живий», оскільки вони вже окреслили програму відповідної роботи з розвінчування тих, хто утискає свободу слова в Україні. Але раптово було прийнято рішення, і для них це було неочікувано. Немає такого закону. Думаю, має бути підстава для всіх обговорити, чи дотрималися ми правил співжиття. Оскільки, коли вимагають, щоб цього закону не було, тоді треба говорити про те, наскільки я відповідаю усталеній практиці людських взаємин. Очевидно, що потрібно бути відповідальним і тим, про кого пишуть, і тим, хто пише, знімає та показує.

- Чи не означають ваші слова те, що незабаром, після виборів, парламент усе ж таки повернеться до цього питання, але, можливо, вже в іншій редакції?
- Є намагання реанімувати це питання і продукувати розмови з цього приводу. Але маю сказати, що це неперспективна тема. Впевнений, що наше суспільство буде більш дорослим і депутати, які прийдуть до парламенту наступного скликання, будуть більш мудрими, виваженими і відповідальними.

- Дехто зараз заявляє, що це була політична технологія, аби викликати резонанс у суспільстві, а потім своїми ж руками прибрати цей законопроект.
- Ви чудово розумієте, що якби не було різного роду сценаріїв із тих чи інших питань, то політичним технологам і політологам не було б чого робити. Ось люди і шукають собі роботу. Там, де була продемонстрована дурість, хочуть знайти глибокий сенс. Маю сказати, що це абсолютно не відповідає дійсності, тим більше, що цей законопроект знаходився у Верховній Раді України з липня місяця і ніхто на нього не звертав уваги. Це питання підняли на поверхню для того, щоб знайти привід для політичних збурень.

- У зв’язку з цим народні депутати України часто згадували про те, що слово – це зброя, яка не просто ранить, а й часто-густо вбиває. Чи може якась думка чи позиція стати на заваді перспективи в цій справі? На якому рівні це може відбуватися?
- Для цього випадку я б узяв класичну фразу, що слово – це меч, причому він гострий з обох боків, і треба всім знати як ним користуватися. Скажу більше, що в суспільній думці, за межами Печерських пагорбів, ця тема абсолютно нікого не цікавить. Тому треба залишити її в історії як приклад того, чого не потрібно робити.

- Ще один потенційний законопроект відносно захисту інформаційного простору, який містить певні положення, що не відповідають міжнародним нормам, наприклад, у частині розмов про гомосексуалізм. Яке ваше ставлення до перспектив розгляду цього документа в парламенті?
- Я людина традиційна, консервативна і маю усталені погляди та позиції. Вважаю, що ті гламурні явища, які ми маємо в суспільстві, коли стало модно демонструвати нетрадиційні зв’язки і стосунки, треба залишити тій обмеженій групі людей, яка цим живе. Не треба накидати на суспільство те, що призводить до розбещення й аморальності. Думаю, що рішення з цього питання необхідно прийняти, враховуючи зауваження та рекомендації науково-експертного управління, яке працює, дотримуючись правових позицій і орієнтуючись на міжнародні норми та зобов’язання України. Вважаю, що з урахуванням таких зауважень цей закон буде прийнято.

- А чи не будуть у цьому питанні стикатися традиційні підходи українського суспільства з міжнародним досвідом чи нормами?
- Міжнародні норми мають співвідноситися з мораллю, устоями та віруваннями українців. Переконаний, що кожна сторона повинна враховувати ці аспекти. Зверніть увагу, як мусульманський світ захищає свою віру і традиції. Й увесь світ погоджується з тим, що вони мають право на таку позицію, але в цивілізованих межах. Тому я вважаю, що Україна має право жити за своїми звичаями, традиціями, віруваннями, які абсолютно не суперечать загальноцивілізаційним принципам.

- На вашу думку, за що голосуватимуть люди через кілька тижнів?
- Думаю, що однозначну відповідь дати неможливо. Адже різні люди мають різні спонукальні мотиви. Одним подобається політик, іншим подобаються, так би мовити, політичні плейбої, треті зважають на риторику, четвертим уже набридли одні й ті самі обличчя, і вони хочуть обрати інших. Поки що не спостерігається якийсь домінуючий настрій. Мені здається, що люди робитимуть свій вибір в останні два тижні перед голосуванням.

- А температура суспільства вже відчувається?
- Ні, вона не відчувається, особливо на Печерських пагорбах. Повірте, я знаю настрої людей у глибинці, там, де не політичне, а справжнє людське життя. Люди переймаються проблемою працевлаштування, відсутністю доріг, автобусного сполучення, відсутністю елементарних умов для життя, проблемами зі здоров’ям, особливо в Поліських районах, що входять до Чорнобильської зони, проблемами сьогодення і майбутнього дітей. Людей зовсім не цікавлять ті проблеми, про які ми говорили до цього. Маю сказати, що, на превеликий жаль, і в засобах масової інформації, і в політичному середовищі спостерігається дивовижна відірваність від реальних життєвих потреб. Знаєте, тут «облизують» і «обгризають» ті теми, які для людей не є першорядними. І на це, до речі, потрібно звернути належну увагу.

- Скажіть, навіщо в парламенті така велика кількість народних депутатів – 450? Адже цілком достатньо було б 300.
- З огляду на те, що іноді відбувається в сесійній залі парламенту, здається, що такий депутатський корпус взагалі не потрібен. У багатьох країнах кількість депутатів не залежить від кількості населення. Маю сказати, що окремі країни з невеликою кількістю населення мають великий депутатський корпус. Питання полягає в якості цього депутатського корпусу.
Думаю, що під час внесення змін до Конституції України та прийнятті нової її редакції, робота над чим нині проводиться, потрібно було б розглянути питання скорочення депутатського корпусу. Необхідно записати формулу відповідно до якої чисельність депутатського корпусу визначатиметься чисельністю населення. Якщо за 20 років кількість населення України скоротилася з 52 млн до 46 млн людей, то, як мінімум, необхідно було б пропорційно зменшити депутатський корпус.

- Чому і на якій підставі народні депутати України залишаються недоторканними, якщо вони є вихідцями з народу? Чому народні обранці встановлюють собі пільги, привілеї, високу заробітну плату та пенсію, не погодивши це питання з народом?
- Маю сказати, що народні депутати не встановлюють самі собі пільги та привілеї, оскільки це було визначено законом ще на початку нашої незалежності, коли ми мали, так звані, перші демократичні скликання. Можна відверто сказати, що тоді депутати не забули про себе. Я зробив усе можливе, щоб у 2012 році народні депутати були позбавлені всіх пільг та привілеїв. Це було зроблено під час прийняття Державного бюджету на 2012 рік. Як буде надалі, залежатиме від того, хто буде представляти інтереси українського народу у Верховній Раді України. Окрім цього, я прийняв рішення про те, що, якщо народний депутат не з’являється на пленарні засідання Верховної Ради чи на засідання комітету, він не отримує за такі дні заробітну плату. Я зробив це, порушивши закон, але усвідомлюючи те, які настрої нині панують у суспільстві.

- Верховна Рада України не продовжила мораторій на продаж землі. Нині розпочалися розмови про те, що приїдуть іноземці і скуплять усю українську землю.
- Це абсолютна дурниця. По-перше, хто їм дасть скупити землю? А по-друге, ніхто не поспішає йти до України у зв’язку з тими критичними публікаціями та оцінками щодо того, як живе та розвивається Україна. Відповідно до вимог законодавчої бази ринок землі може отримати право на життя лише після прийняття закону про ринок землі. А закону про ринок землі, як вам відомо, зараз у Верховній Раді немає, оскільки він не був включений до порядку денного, виходячи з того, що прийняття такого закону є передчасним.

- Якою ж має стати наша країна після виборів, щоб нам було комфортно в ній жити і щоб іноземці хотіли сюди йти?
- Думаю, що Україна має бути не для тих, хто нас оцінює. Насамперед, ми повинні зробити все, щоб люди відчували себе людьми в Україні. Думаю, тоді нас поважатимуть і в Україні, і за її межами. Я сподіваюся, вірю та розраховую, що 28 жовтня люди зроблять відповідальний, усвідомлений вибір, аби потім знову не було чергових розчарувань. Хоча, скажу відверто, у мене немає на сьогодні підстав для такого оптимізму.

ЛЕСЯ КІХНО

Додати коментар

Plain text

  • HTML теґи не відображаються
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.
CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.
5 + 0 =
Розв'яжіть цю просту задачку і введіть відповідь. Наприклад, для 1+3 введіть 4.