ЗМІШАНА СИСТЕМА

10 ВІДМІННОСТЕЙ – 10 РОКІВ ПОТОМУ…

Паралелі між нинішніми парламентськими виборами та аналогічною кампанією 2002 року, коли вони також відбувалися за змішаною системою, очевидні. Щоправда, повного дежавю немає. Занадто велика різниця у нюансах тодішнього та нинішнього виборчого законодавства та й вітчизняний політикум також дещо трансформувався за це десятиріччя, а головне – країна перебуває в абсолютно різному внутрішньо- й зовнішньополітичному та соціально-економічному контексті, ніж тоді..

Двічі в новітній історії український виборець обирав законодавців за мажоритарною системою (у 1990, 1994), двічі – за змішаною (1998, 2002) й двічі – за партійно-пропорційною у 2006 та у 2007 році. Якщо вірити в теорію циклічності історичного процесу, не виключено, що згодом ми знову повернемося до суто персонального обрання депутатів виборцями в мажоритарних округах. До того ж імовірність подібного сценарію зросте, якщо взяти до уваги той факт, що саме за умов формування парламенту на пропорційній основі, працездатність законодавчого органу країни значно знизилася (одного разу він навіть був достроково розпущений), натомість суттєво посилилася його – так би мовити – «скандалогенність». А поки що є сенс порівняти вихідні параметри змішаних кампаній на прикладах цьогорічної і тієї, що відбулася в країні рівно десять років тому.

Відмінності: формальні й суттєві
1. Підвищено виборчий прохідний бар’єр з 4 відсотків у 2002 році до 5% у нинішньому (на останніх виборах 2007 року, нагадаємо, прохідними взагалі були 3% виборчої підтримки). Експертами не раз був розкритикований високий відсоток прохідного бар’єра, що суттєво нівелює сам принцип представницької влади, натомість надає фаворитам виборів занадто високі бонуси-мандати, часто-густо – й за рахунок непримиримих ідеологічних супротивників, які зупинилися біля самої межі прохідного бар’єра.

2. Партіям заборонено створювати передвиборні блоки. Норма була прийнята нібито для подальшої політичної структуризації суспільства й проти домінування партій не ідеологічного, а вождистського штибу. Мовляв, у занадто широкому виборчому об’єднані ідеологічні відмінності розмиваються, що бува призводить і до організаційного розколу в складі вже обраного парламенту. Біографія блоку «Наша Україна» - тому яскраве підтвердження. Але про те, що цю норму легко обійти на повороті продемонстрували лідери численних політичних сателітів партії «Батьківщина», які нині на вибори йдуть під знаменами БЮТу, як позапартійні кандидати, лише тимчасово припинивши своє членство у власних партіях.
Принагідно зазначимо, що всі розмови опозиції про запровадження відкритих партійних списків – так і залишилися розмовами, як і ініціативи про проведення публічних партійних праймеріз.

3. Заборонено одночасно балотуватися кандидатам за партійними списками та в мажоритарних округах. Норма нібито й справедлива, тим паче її давно підтвердив Конституційний Суд країни й нині, після скасування політичної реформи, вона знайшла свої місце у виборчому законі. Подейкують, що Олег Тягнибок - лідер «Свободи» та перший номер її виборчого списку, яка має всі шанси пройти до парламенту, все ж таки для підстрахування на одному з виборчих округів в Західній Україні запропонував балотуватися рідному брату, щоби згодом здійснити рокірування, в разі не отримання у масштабах країни його партією 5% виборчої підтримки.

І хоча опозиційні сили все ж таки провели певну роботу щодо узгодження своїх кандидатів на мажоритарних округах, у більшості округів все ж таки виникли накладки між кандидатами, які відносять себе до опозиційного табору…

4. Розмір грошової застави для партій та для кандидатів-мажоритарників дещо збільшився: відповідно з 225 тис. гривень та 1020 гривень у 2002-му до – нинішніх 2 млн 204 тис. грн - для партій та 13 тис. 224 грн – для окремих кандидатів. Дехто скаже, що з огляду на те, які ставки стоять на кону, сума – не занадто вже й велика і вона корелюється з розміром «відкатів» для корупціонерів середньої руки. Але застава це тільки квіточки. На ягідки (реклама у ЗМІ, оренда штабів, зустрічі з виборцями, заохочення агітаторів, преміальні для своїх членів комісій та спостерігачів) сума потрібна щонайменше в сотню разів більша. Нагадаємо, що тільки за офіційними даними і тільки на телерекламу трійка лідерів попередніх парламентських перегонів (ПР, БЮТ і НУ) витратила понад сто мільйонів гривень кожна. Тож навряд чи партійно-пропорційна половина майбутнього складу парламенту суттєво оновить обличчя вітчизняних законодавців. «Свіжа кров» до нашої законодавчої гілки влади, найімовірніше, прийде за рахунок авторитетних на місцях мажоритарників.

Як з’ясувалося, зміни в законодавстві, сутність яких ми окреслили першими чотирма пунктами відмінностей, дещо зменшили ентузіазм партій на старті виборчої кампанії в їхній готовності позмагатися за підтримку виборців на пропорційній основі в загальнодержавному окрузі. У 2002 році 33 партії були занесені до виборчого бюлетеня. Нині поліграфістам пощастило - бюлетені будуть на третину коротшими, бо балотуватимуться лише 22 політичні партії.

5. Для виборців у бюлетенях вилучено графу «Не підтримую жодного кандидата (політичну силу)». Єдиним способом проголосувати «проти всіх» – забрати бюлетень додому як сувенір або поставити в ньому більше однієї позначки. До речі, там де відчувається монополія тієї чи іншої політичної сили, коли контроль за підрахунком голосів послаблений, є спокуса для заангажованих членів виборчих комісій зіпсувати бюлетень симпатикам супротивників, проставивши до галочки чи хрестика виборця ще кілька знаків в інших клітинках, і тоді цей бюлетень буде визнано недійсним, за принципом – «не допоможу своїм, так зашкоджу ворогам» . І хоча на протоколах від виборчої комісії і аж до центральної враховується кількість зіпсованих бюлетенів, жодного разу такі відомості не були узагальнені по округах та населених пунктах, щоб громада у масштабах країни дізналася – де подібна брудна технологія зашкалює за межі елементарної неуважності людей. Втім, швидше за все, ті, хто розчарувався в ефективності представницької демократії, просто проголосують ногами, тобто не прийдуть до виборчих дільниць. В Україні поки що за таку громадянську байдужість, на відміну від деяких країн світу, ще не передбачено будь-якої міри відповідальності.

6. Напередодні парламентських канікул депутати встигли окремим законом з держбюджету виділили понад 1 млрд грн на встановлення веб-камер на кожній виборчій дільниці, з он-лайн трансляцією в мережі Інтернету. Опозиція назвала це рішення мавпуванням російського досвіду, зазначивши, що в деяких випадках наявність новітньої техніки на дільницях не стала перешкодою для фальсифікування волевиявлення виборців, тим паче масові порушення відбуваються під час підрахунку бюлетенів, коли веб-камери вже вимкнено. До позитиву цієї ініціативи можна віднести побічне розширення Інтернет-аудиторії української глибинки.

7. Нарешті ще одна відмінність погодно-хронологічна. Тоді вибори відбувалися весною, нині – восени. Здавалося б, цей фактор найменш важливий. Однак тоді новий парламент починав роботу над бюджетом наступного року майже з нуля, нині ж бюджетний процес депутатам сьомої каденції ВР дістанеться у спадок від своїх попередників. А чи будуть вони суттєво перекроювати цифрові пропорції у заготівках своїх колег – стане видно від того, наскільки суттєво оновиться склад парламенту на користь вічних опонентів влади - опозиції.

Суб’єктивний чинник
Досі ми говорили про формальні відмінності. До них можна віднести ще й певне зменшення конфігурації виборчих округів, пов’язане з демографічними змінами в країні, зміну правил голосування в закордонних виборчих округах, але в масштабах країни вони не суттєво вплинуть на загальний результат народного волевиявлення. Значно цікаво коротенько окреслити зміни, які трапилися в інститутах держави, суспільства та в стосунках між ними.

8. Формат стосунків «Влада-опозиція»
І хоча до моменту весняних виборів 2002 року акція «Україна без Куми» вже вщухла, протистояння продовжувалося. У березні депутатом став в’язень СІЗО Андрій Шкіль. Нині ЦВК відмовила лідерам опозиції Ю.Тимошенко та Ю.Луценку очолювати партійний список Об’єднаної опозиції, на підставі винесеного судами вироків. І тоді й нині відчувається нетерпимість політичних опонентів один до одного та суцільна демонізація образа супротивника. Нині ж фактором розколу стає і мова. І в цьому контексті паралелі краще проводити з добою протистоянням часів Помаранчевої революції, коли в ЗМІ тиражували ролики з «трисортною» Україною…

9. Україна в міжнародному контексті.
На додачу до касетного скандалу, штучний скандал с українськими «Кольчугами» у 2002 році виник у вересні - вже після виборів. Нині черговий мікроскандал зі зброєю (нібито незаконний її продаж Україною Вірменії) виник на самому старті виборчої кампанії. І все ж таки тоді Україна не була таким ізгоєм, зберігалися ілюзії щодо ЄС та тісної співпраці з НАТО, Україна намагалася бути регіональним лідером, тісно співпрацюючи не тільки в ГУАМІ, а й за проектами балтійсько-чорноморської інтеграції.

10. Соціально-економічне становище.
Десять років тому Україна демонструвала рекордні темпи зростання ВВП, до світової фінансово-економічної кризи було ще далеко та й природний газ у Росії ми закуповували за ціною в 50 доларів за тисячу кубів. Тоді це дозволяло владі запроваджувати низку передвиборних популістських заходів. За десять років відбулися зміни не тільки в економіці, а й в демографії, що суттєво збільшило дефіцит вітчизняного пенсійного фонду, тож ще торік влада вимушена була запровадити непопулярну пенсійну реформу, а у нинішньому році вона не має того передвиборного фінансового ресурсу для адресних виплат і авансів, як було перед 2002 і 2004, і наступними виборчими роками. Хоча другу частину «Вітіної тисячі» влада вже пообіцяла…

Спільні риси
І тоді, і нині парламентські вибори розглядаються як репетиція наступної президентської виборчої кампанії. Є також інші спільні риси, але вони, власне, притаманні всім пост-радянським країнам, які лише поколінням тому власноруч почали формувати владу. До них можна віднести застосування в контрагітації проти опонентів брудних PR-технологій, подальший похід бізнесменів за депутатською недоторканністю. Але це – так би мовити, хвороби росту…
До речі, за дослідженнями Лабораторії законодавчих ініціатив, за роки незалежності найпродуктивніше й ефективніше працював парламент четвертого скликання, обраний у 2002 році саме за змішаною системою. Тож, попри всі побоювання, є таки надія, що новообраний парламент сьомої каденції виявиться принаймні не гіршим.

ОЛЕКСАНДР ВОРОНІН

Додати коментар

Plain text

  • HTML теґи не відображаються
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.
CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.
5 + 3 =
Розв'яжіть цю просту задачку і введіть відповідь. Наприклад, для 1+3 введіть 4.